 Світ впаде, як розщепити руки,
І покотиться до долу, мов сльоза.
Буде байдуже: прогреси і науки,
Як у небі людства є гроза…
Ми однакові, хоча і зовсім різні,
Ціле ми, хоча й частини всі,
Ніби ноти у всесвітній пісні,
Ми однакові, ми разом, не одні.
Не впадеш ти, як тримаєш руку,
Не зламаєшся, хоч як не било б нас.
Не додавай собі та іншим муки:
Не цурайся брата в скрутний час.
Світ впаде, як розщепити руки,
Роз’єднати душі і серця.
Буде байдуже: прогреси і науки,
Маленька кольорова пляма
У сірій масі кам’яних сіром:
Дитина темношкіра кличе: «Мамо..»,
Потрапила без волі за кордон.
Мале дитя, чомусь вже не потрібне,
Чомусь покинуте не Богом, а людьми.
Й проходить повз те людство жалюгідне,
Так, ніби з іншої землі вони.
Будь першим – простягни відкрито руку.
Будь першим і цей мур глухий розбий.
Допоможи й пізнаєш суть велику:
Це не його рятунок був, а твій
Ми живемо поряд, а не разом
Почуттів не чуєм крізь слова.
Щось у нас з людським гомеостазом-
Ми розладнані, як інструмента гра.
Де знайти нам курси розуміння?
Де знайти терпимості урок?
Як ділити сонячне проміння,
Не торкаючи ворожий злий курок?
Як життя не обривати сотням,
Як жага до горла підступа?
Як ступити нам на шлях зворотній,
Коли скрізь ненависть і війна?
Може, серце – головний учитель,
Чи життя – професор доброти?
Може, совість кожного – мислитель?
До кого ж дослухаєшся ти?
<<Назад
|
