Як ми проводили свято "Калити”.

Хочу поділитися досвідом проведення позакласного заходу по відтворенню традицій українського народу свята "Калити”. Свято відбулося 12 грудня 2003 року.

Цій події передувала велика підготовча робота.

Учням було запропоновано дізнатися у батьків, бабусі, дідуся про історію андріївських вечорниць, народні звичаї і традиції їх проведення. Учні також переглянули багато народознавчої літератури, сценарії народних свят і створили свій сценарій. За основу був взяти сценарій з газети "Шкільний світ” №29-32 серпень 2003. Після закінчення основних організаційних моментів почалася тривала репетиційна робота. Під час підготовки заходу учнівський колектив ще більше згуртувався, укріпився дух взаємоповаги і взаємопідтримки. Кожен учень класу прийняв посильну участь у проведенні і підготовці свята Калити.

Тема позакласного заходу зацікавила і батьків, які під час підготовки виявили бажання допомогти в його організації. Особлива подяка батькам Мамай Л.В., Глоба Л. Г., Яворська Т.О., Чернов В.В.

Це свято ще раз підтвердило думку, що через проведення позакласних заходів у такій формі живі іскри народного досвіду входять в дитячі душі легко, непомітно, і користі від них більше, ніж від довгих моралізаторських настанов. Тим більше, що у формуванні духовності слід орієнтуватися не на хвилинний успіх, а на результати, які, можливо, зараз не помітні, але які обов'язково будуть.

Пізнання історії рідного народу, виховання пізнання того, що кожен з нас є частинкою Батьківщини під величною назвою Україна. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє. «Той, хто не знає минулого, — любив повторювати М.Рильський, — не вартий майбутнього». Тим більше, що ми не повинні забувати, що значна роль в піднятті національної та історичної свідомості належить сучасній школі.

В наш час, коли жорстокість швидкоплинності часу, негараздів руйнує духовний світ людини і суспільства в цілому, прикладом духовного багатства може слугувати саме історія землі, на якій ти народився і виріс. Родинне вогнище, батьківська оселя, земля, по якій ти ходиш, як невгасимий вогонь, що зцілює душу, пам'ять, що дає для серця віру та надію.

Сподіваюся що мої учні виростуть людьми з великої букви, патріотами своєї батьківщини.

Сценарій свята «Калити»

 

 Показать / Скрыть текст

 

Свято проводиться в кімнаті, прикрашеній рушниками. У кімнаті — піч із горщиками і рогачами, діжа для тіста, череп'яні миски, горщики, глечики, дерев'яні ложки.)

Ведуча.Добрий вечір любі друзі, дорогі гості!
Щиро вітаємо вас на нашому святі. Є в нашого народу чудові традиції — колядування і вечорниці. Віддаючи шану минулому, беручи все найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо те найдорожче, що є в народі — його пісню, мову, історію.
Пора вечорниць — це довгі вечори глибокої осені й зими. На вечорниці збирались у когось у хаті. Кожен брав із собою якусь роботу. Дівчата пряли, вишивали, мотали пряжу, чесали вовну, плели кошики й майстрували різні предмети домашнього вжитку. На вечорницях співали і танцювали. А скільки тут можна було почути розповідей про чаклунів, відьом! Давайте завітаємо до однієї з українських хат, де на нас уже чекають гостинні господиня й господар.
Господиня.Добрий вечір, добрі люди!
Господар.Доброго вам здоров'ячка!
Господиня.Будьмо знайомі. Я — Одарка, господиня вечорниць.
Господар. А я господар вечорниць — Микола.
Господиня. До нас часто збирається молодь. Щиро прошу і вас завітати до нас на вечорниці.
Господар. Та поспішайте, бо час сходитися до хати. Одарко, чи чуєш, Одарко? Ти ще й досі не зварила вечері, а вже скоро дівчата почнуть сходиться.
Господиня. А ось і вони! Чуєш? Уже йдуть!
Дівчата.Добрий вечір!
Господиня.Поспішайте, дівчатонька, усе приготувати, бо вже пора вечорниці всім нам починати.
(Входить дівчина з оберемком дров.)
Перша дівчина. Ой, дівчата! Мені аж лячно їх перекладати.
Дівчата. Не бійся, від долі нікуди не подінешся. Починай.
Перша дівчина. Вдівець – молодець, вдівець-молодець...
Дівчата.Ось бачиш, Мотре, доля до тебе милостива. Дано тобі вийти заміж за молодого парубка.
(Дівчата виконують українську народну пісню.)
Ганна.Ой, дівчатка! А як я вчора ворожила! Уже коли надворі темно стало, вийшла я нібито до комори, а сама хутчій на вулицю. Стала від воріт стовпці на тину лічити. Рахую собі:
«Вдівець, молодець...» Раптом чую — хтось іде назустріч. Я мерщій заховалася за кущем. Ну, думаю, раз не вдалося поворожити, за кого заміж вийду, то хоч дізнаюсь, як його звати. І тільки-но перехожий порівнявся з кущем, що дав мені притулок, я як вискочу, та як заверещу: «Дядьку, як вас звати?» А дядько з переляку аж присів. А потім, побачивши, що перед ним хтось стоїть, як схопиться, як дремене! Скоріше вітру побіг і дороги не вибирав.
Дівчата.То, Ганно, знак тобі такий. Не знайдеш і цього року ти собі пари. Але не хвилюйся, женихів у нас багато, а ти ще молоденька.
Господиня.Але годі, дівчата, теревені розводити. Підкинь, Мотре, дров у піч і швидше вчинимо тісто на калиту. А то прийдуть зараз хлопці, а корж не готовий. Тоді жодна дівчина наступного року заміж не вийде. Бо кому ж потрібні такі господині.
Мотря.Дівчата, місіть тіста більше. Спечемо калиту і наліпимо вареників на вечерю з капустою, із грибами.
Друга дівчина. От якби можна було з м'ясом та шкварочками!
Перша дівчина. Тобі, Катре, аби тільки смачно поїсти, зовсім забуваєш про те, що зараз піст.
Катря. А от і ні! Учора із самого ранку до пізнього вечора і макової росинки в роті не мала. Ото зранку як підперезалася поясом, то тільки ввечері, як лягала спати, його зняла, поклала хрестом під подушку і голосно приказала: «Живу в Києві на горах, кладу хрест у головах, із ким вінчатися, із ким заручатися, із тим і за руки держатися».
Дівчата. І що? Приснився жених?
Катря.Еге ж!
Дівчата.Хто ж він, хто?
(Катря шепоче дівчатам на вухо. Дівчата усміхаються.)
Дівчата.Оце так жених! Оце так Катря!
Господиня.Дівчата, годі вам! Геть про роботу забули. Ось наліпимо вареників біленьких, смачненьких, та й запросимо до «Де у гості хлопців гарненьких. Щоб і вони разом із нами дружно працювали, наші вечорниці піснею стрічали.
(Дівчата співають народну пісню «Варенички».)
Настя. Давайте, дівчата, і справді поворожимо. Посиплю я на долівку зерно, а поруч поставлю водичку, та і дзеркало викладу. І випущу півня з мішка. Якщо півень накинеться на зерно, чоловік багатим буде, якщо у дзеркало зазирне, то красенем буде, ну, а якщо води нап'ється, то п'яницею буде несусвітнім.
Господиня. Ану, дівчата, ще ворожіть.
(Дівчата простеляють рушник. Одна дівчина міряє ступнями рушник, примовляючи: «Вдівець, молодець...»
У дерев'яне корито дівчата кидають свої носові хустинки. Господиня з господарем підкидають корито. Чия хустинка випаде першою, та дівка першою вийде заміж.)
Господиня. Усе, дівчата! Ставте коржа в піч і про горнятко з картоплею не забудьте. А потім вареники. А то вже чую, чую серцем, що до хати хлопці наближаються.
(Стукіт у двері.)
Дівчина. Хто там поночі ходить? Людям спокою не дає?
Хлопець. Дівчата! Пустіть до хати погрітися!
Дівчина. Хто в таку пору ходить! У хаті треба сидіти та калиту їсти.
Хлопці. Правду кажете! Ото й пустіть до хати, та почастуйте калитою.
Господиня. Дівчата, мерщій закривайте піч, бо то погана ознака, коли на відкриту піч до хати люди заходять.
Перший хлопець. Добрий вечір, щебетушки! Ви вже тут?
Другий хлопець. А гарні які дівчата! Мов писані! Дякуємо вам, дівчатонька, що врятували нас від холодної смерті, а то геть закоцюбли б.
Дівчина. Як кажете?
Хлопець.Закоцюбли б, кажу. А де ж ваша коцюба?
Перша дівчина. Наша коцюба там, де їй і належить бути, біля печі, біля тепла.
Друга дівчина. А Де ж це ви, хлопці, донині вешталися? Чи не забули, де вам у вечір святого Андрія треба бути?
Хлопець. Ні, не забули! Ми також прийшли туди, де нам і належить бути — до тепла, на ваш привітний вогник у вікні. А коцюбою ми той вогник розведемо сьогодні такий, що довго палатиме.
Катря. Ви тільки й можете, що коцюбою.
Хлопець. Ні, не тільки коцюбою! Можемо по-всякому!
(Ловить і обіймає дівчину.)
Мотря. Хлопці! Якщо бешкетуватимете, то закоцюбнете на вулиці!
Хлопець. Ужодному разі! Ми поводитимемося чемно, гарно і нікого не зобидимо. А коцюбу просимо видати нам. Поки в печі калита спечеться, будемо визначати пана Калитинського.
(Дівчата приносять коцюбу.)
Перший хлопець. Увага! Хто має бажання бути паном Калитинським?
Другий хлопець. Я маю бажання бути паном.
Перший хлопець. Витримаєш іспит — пан, а ні — пропав. Знаєш, як дівчата тісто для пампушок замішують?
Другий хлопець. Розчиняють тісто водою, що принесуть із криниці ротом. І не дай Боже цю воду пролити!
Перший хлопець. Отак зараз і ти, набереш у рота води, виїдеш на коцюбі перед наші ясні очі, якщо втримаєш воду хоча б кілька хвилин, не засміявшись — бути тобі паном Калитинським. Зрозумів?
Увага! Розступіться, люди! І-гі-гі! Дорогу! Кінь з водою повертається.
Другий хлопець (на коцюбі). Пропав! Хай вам грець! Не бути мені паном.
Перший хлопець. Віддай коцюбу іншому.
(Їде другий.)
Другий хлопець. Ба! Хто до нас приїхав? І коник нівроку, худі ребра збоку! Ще й без батога, а всюди встига. Такий козарлюга потягне і плуга.
(Сідає на коцюбу дівчина.)
Другий хлопець. Панове! Наша чарівна панна хоче наворожити собі гарного жениха.
(Стають хлопці в коло, дівчина всередину, хлопці водять хоровод»)
Хлопці.Водим, водим хоровод, хто набрав во­дички в рот, тихо, скромно і без крику вибирає чоловіка.
Хлопець (обраний дівчиною).Мене звати Степан, хазяйський син. Багатий, маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться, зате бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся — не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і гусінь, і мухи, а що вже комарів — світу білого не видно!
(Дівчина відштовхує жениха.)
Дівчата. Не хоче вона тебе, парубоче. Ти багатий, а вона хоче роботящого.
Хлопець.Ганно! Чим я тобі не жених? Може, й не зовсім гарний, та роботящий. Уже як за щось візьмуся, то й за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже обідати люблю. Обідав би до самого сніданку. Вибереш мене — горя не знатимеш.
Дівчата. Не хоче вона такого! Хоче вона роботящого, розумного та гарного!
Хлопець. А мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний, як п'ять писарів укупі. Мені б ще таку жінку, як я. А то візьму гіршу, люди сміятимуться. Ти не дивися, що я такий замурзаний. Ти мене вмий, причеши і можна під вінець шкандибати. А цілуватись... То я готов і зараз.
(Дівчина виливає з рота воду.
Хлопець.Дівчата! А що то за аромат від печі йде? Чи, бува, корж не готовий?
Дівчата.Ой, людоньки! Та, мабуть, уже спікся. А ми ще пана Калитинського не визначили.
(Дівчата витягують калиту і підвішують на чорній стрічці.)
Дівчина.Дивіться, який славний удався, круглий, як сонце, ясний, як місяць.
Хлопець. А добрий і ніжний, як наші дівчата.
Дівчина. А паном Калитинським хан буде Андрій, його ангел-охоронець підтримує, і кому, як не йому панувати на святі Андрія.
Андрій.Дякую вам, друзі! Але вибачте, якщо когось прийдеться мазнути віхтем із сажею. Виграє той вершник, який зуміє відкусити, не засміявшися, шматок калити.
(«Вершник» під'їжджає до калити.)
Вершник.Здоров був, пане Калитинський!
Андрій.Здоров був, пане Коцюбинський!
Вершник. Я їду калиту кусати!
Андрій. А я буду по зубах кресати!
Дівчата (підхоплюють).Поганяйте, пане, коцюбу, розкривайте на коржа свою губу. Що за пан такий, вельможа, що коржа вкусить не може! Розкривайте ширше рота, щоб такий був як ворота!
(Їде дівчина.)
Андрій.Учора на женихів ворожила?
Дівчина.Льон сіяла.
Андрій. А як саме?
Дівчина.Сипала ввечері льон на сніг та промовляла: «Андрію, Андрію, я на тебе льон сію, спідницею волочу, бо я заміж хочу». А потім зібрала жменю снігу з насінням, зайшла в хату і полічила.
Андрій. І до пари було?
Дівчина. Ні, одне зерня залишилось.
Андрій. А заміж дуже хочеться?
Дівчина. А хто ж заміж не хоче?
Андрій.Тоді слухай умову. Якщо вийдеш за мене заміж, дам укусити калити, а ні — сажею вимажу.
(Дівчина тікає.)
Хлопці.Дівчата, а чи не захолола вечеря в печі? Щось дуже їсти закортіло.
Господиня. Ну що ж. Не соромтеся, підходьте, дружбу з хлопцями заводьте, їжте разом калиту, на вечероньку святу.


За матеріалами газети "Шкільний світ” №29-32, серпень 2003. Стаття В Петриковець "Андрію, Андрію, я на тебе льон сію”.